9 типів людей, що поклоняються Богові (Р. Уоррен)

Мій друг Гері Томас помітив, що замість того, щоб радіти живим і реальним стосункам з Богом, багато християн ставляться до поклоніння як до необхідної, але нудної рутини, що не приносить їм ніякого задоволення. Він з’ясував, що частково це відбувається тому, що багато хто з нас силоміць змушує себе користуватися тими формами молитви і стилями поклоніння, які ніяк не відповідають унікальним властивостям їхньої особистості.

«Якщо Бог навмисно створив нас усіх різними, то чому ми вважаємо, що маємо любити Бога однаково?» — запитав себе Гері.

У своїй книзі “Священні стежки” Гері виділяє дев’ять основних способів, за допомогою яких люди наближаються до Бога:

Натуралісти отримують найбільше натхнення для спілкування з Богом у звичайному, природному оточенні.

Сенсорики люблять Бога своїми п’ятьма почуттями і дуже цінують добре і красиво вибудувані богослужіння, в яких бере участь не тільки слух, а й зір, нюх, дотик і смак.

Традиціоналістам найлегше наблизитися до Бога за допомогою сакральних обрядів, літургії, символів і постійної, незмінної структури служіння.

Аскети воліють приходити до Бога в простоті й усамітненні.

Активісти висловлюють свою любов до Бога тим, що протистоять злу, б’ються з несправедливістю або працюють заради того, щоб зробити світ кращим.

Служителі люблять Бога, несучи любов іншим людям і заповнюючи їхні потреби.

Ентузіасти висловлюють свої почуття до Бога за допомогою радісного вихваляння і святкування.

Споглядачі схиляються перед Богом у захопленні та поклонінні.

Інтелектуали люблять Бога, докладаючи свій розум до вивчення того чи іншого предмета.

Єдиного “безрозмірного” підходу до поклоніння і стосунків із Богом просто не існує. Зрозуміло одне: ми ніколи не зможемо віддати Богові славу, якщо намагатимемося бути такими, якими Він нас не створював. Бог хоче, щоб ми залишалися самими собою.

«Отець шукає Собі таких поклонників, які в чесності й простоті залишалися б самими собою, постаючи перед Ним у поклонінні» (Ів. 4:23 [«Перефраз змісту»]).

Спробуйте підносити Богові хвалу, не використовуючи звичних слів і фраз на зразок “алілуя”, “слава Богу”, “дякуємо Тобі, Господи” або “амінь”. Замість того, щоб сказати: “Слава Тобі, Господи!”, складіть список синонімів слова “славити” і спробуйте висловити своє ставлення до Бога за допомогою нових дієслів, наприклад: “захоплюватися”, “поважати”, “цінувати”, “високо ставити”, “шанувати”, “милуватися”, “обожнювати” тощо.
Крім того, говоріть якомога конкретніше. Якщо хтось підійде до вас і десять разів повторить: “Хочу тебе похвалити!”, ви напевно подумаєте: “За що?” Будь-кому з нас приємніше почути два компліменти за щось конкретне, ніж двадцять найзагальніших захоплених фраз. Богу, до речі, теж.

Ось ще одна ідея: запишіть на аркуші паперу різні імена Бога і поміркуйте про них. Імена Бога з’являються в Писанні не випадково. Усі вони відображають різні грані Його характеру. У Старому Заповіті Бог поступово і послідовно відкривав Себе ізраїльтянам, називаючи все нові й нові Свої імена. І потім, Він Сам заповідає нам прославляти Його ім’я.
Бог хоче, щоб наші спільні богослужіння теж були вдумливими. Павло присвячує цьому цілий 14 розділ у 1 Посланні до коринтян, завершуючи його так: “Тільки все хай буде пристойно й упорядковано” (1 Кор. 14:40 [НУП]).
У зв’язку з цим Бог наполягає на тому, щоб наші богослужіння були зрозумілі невіруючим, коли вони приходять до нас у церкву. Апостол Павло написав: “Бо якщо ти благословлятимеш лише духом, то як же тоді простий слухач скаже «амінь» на твою молитву подяки? Він же не знає, про що ти кажеш. Ти можеш прекрасно віддавати подяку Богу молитвою своєю, та інша людина від цього не зміцнюється духовно” (1 Кор. 14:16-17 [UMT]). Тактовність і повага щодо невіруючих, які приходять на наші богослужіння, — це біблійна заповідь, а не модна церковна тенденція.

Богові приємно, коли ми поклоняємося Йому справами.
Біблія закликає нас “віддайте життя (Буквально «тіла свої») своє Богу, як живу пожертву, що є свята й мила Богу. То буде вашим духовним служінням Йому.” (Рим. 12:1 [UMT]). Навіщо Богові наші тіла? Чому Він не закликає нас “віддати в жертву” наш дух? Тому що без тіла ми не здатні зробити на землі жодної реальної справи. У вічності в нас будуть новенькі, поліпшені тіла, але поки ми тут, Бог каже: “Віддайте мені те, що у вас є”. Просто Він хоче, щоб ми поклонялися Йому не тільки на словах, а й на ділі.

Напевно, вам не раз доводилося чути: “Ні, сьогодні я прийти не зможу, але духом буду з вами”. Чи знаєте ви, що це означає? Абсолютно нічого! Це абсолютно безглузді й марні слова! Поки ви на землі, ваш дух може бути присутнім лише там, де знаходиться ваше тіло. Де немає вашого тіла, там немає і вас самих.

Джерело: Рік Уоррен, “Целеустремлённая жизнь”,
розділ 13 “Поклонение, угодное Богу”