Любов без очікувань

Норм Вейкфілд вперше серйозно задумався про любов без очікувань, коли народилася його четверта дитина. Щойно вона прийшла в цей світ, він разом з дружиною обійняв її та поцілував зі сльозами радості. Коли дитину забрали, щоб помити, Норм схопив дружину за руку і прославив Бога в радісній молитві:

«Дякую тобі, Боже, за цей великий дар. Він прекрасний. Дуже дякую за дітей – це найкращий подарунок, який можна дати людині! Ця дитина така красива, така дорогоцінна, така досконала. Я люблю цю дитину! Дякую, Досконалий! Амінь».
Коли вони закінчили молитву, до них підійшов лікар з немовлям на руках і сказав: «Мені дуже шкода». Норм відповів: «Про що шкода?». Тоді лікар повідомив новину. «Хіба ви не помітили, що у дитини синдром Дауна?»

Хоча ця приголомшлива новина шокувала Норма, він одразу ж відчув, що Бог дав йому вказівку: «Молися зараз тією ж молитвою! Тією ж самою молитвою, якою ти молився дві хвилини тому. «Дитина така гарна, така дорогоцінна, така досконала. Я люблю його. Дякую, дякую, дякую!»» Норм був приголомшений. Він не міг молитися цією молитвою. Тоді Норм почав усвідомлювати, що насправді нікого не любив. Він любив не дружину, а себе, не дітей, а себе. Він любив своє уявлення про них. Його любов приймала тільки те, що відповідало його очікуванням і бажанням, а не саму дитину. Це себелюбство, а не справжня любов. Він увʼязнив свою сімʼю у власній любові, заснованій на виконанні його очікувань. (Хіба ми не так любимо інших?)

Моє життя змінилося, коли я почув історію Норма. Вона звільнила мене з вʼязниці самолюбства, а мою дружину – з вʼязниці страху. Дозвольте мені пояснити. За день до нашого одруження моя майбутня дружина поставила мені запитання, яке приголомшило мене: «Чи любитимеш ти мене, якщо я потраплю в автомобільну аварію, в результаті якої моє обличчя буде в шрамах, а тіло паралізоване?» Я був шокований, бо обожнював її прекрасні очі й насолоджувався ї привабливою зовнішністю. Тоді я не відповів їй, бо просто не знав, що сказати і як реагувати в такій ситуації.

У душі моєї дружини поселився страх. Вона почала боятися, що опиниться в стані, який не відповідатиме моїм очікуванням. Цей страх посилювався в міру того, як зростав мій успіх у житті.
Очікування та гордість тісно повʼязані між собою. Тому, коли я ставав успішнішим, зростали мої очікування і зростала моя гордість. Разом з тим, з ростом моїх очікувань зростали и розчарування. моя дружина постійно відчувала, що не відповідає моїм ідеалам.Усе змінилося, коли я усвідомив, що я любив тільки себе. Мій список очікувань був явною ознакою мого егоцентризму.

Вперше за понад 30 років я зміг відповісти на її запитання. Спочатку я впав перед нею на коліна и зізнався, що ніколи не розумів, що таке любов. Я зізнався. що ніколи не любив нікого окрім себе. А потім заявив, що з цього моменту я знищую свій список очікувань. Вона вільна. Їй більше ніколи не потрібно відповідати моїм ідеалам. Тоді я відповів на її запитання. Якби вона потрапила в автомобільну аварію, яка б назавжди скалічила її, я б все одно любив її до кінця життя.

Вона назавжди звільнилася від страху. Вона зрозуміла, що любов – це відсутність страху! А я назавжди звільнився з вʼязниці самолюбства! Тепер я люблю її тільки за те, хто вона є. Я люблю її за те, ким вона може стати. Я люблю її любовʼю, яка прагне допомог-ти іншій людині досягти найкращого, не шукаючи вигоди для себе.

К. Карстенс. Епіцентр змін. С.192