Мовчання християн. Притча для роздумів у дні карантину

Заборона на недільні зібрання в будівлях нагадала мені глибоку притчу “Мовчання”. Правда є над чим замислитися?..

***

«Що зробиш, Ісусе?» – запитав несміливо один з ангелів.

«Відберу їм мову … Так, як було із Захарієм, батьком Йоана Хрестителя!» Так вирішив Ісус і забрав усім християнам дір мови. І раптом у цілому світі серед християн запанувало велике мовчання.

Спочатку люди дивувалися. Багато побігло до аптек, щоб купити сиропи й таблетки від захворювань горла. Попит на трави й мед також був великим. Потім вони почали непокоїтися, і врешті-решт людей охопила тривога. Як молитися без слів? Як могли сказати Ісусові й ближнім, що люблять їх? Великі богослови не могли вимовити навіть слова «Причастя», а оратори без слів почувалися безробітними. Прості люди не могли навіть сваритися, але, що ще гірше, не знали, як висловити солідарність, потіху, співчуття, спільність поглядів.

Поміркувавши, дійшли висновку: «Те, що не можемо сказати словами, можемо переказати за допомогою дій». Багато так вважало. Великі майстри слова стали безпосередніми й щирими, навчилися «говорити» поглядом, усмішкою, чуйністю, допомогою. У богословських університетах повідкривали їдальні й притулки для вбогих і безпритульних. Катехиза стала радісною, наче цікаве захоплення.

Багатьом було соромно згадувати, як легко брехати словами.

У деяких газетах з’явилися статті із заголовком: «Дивіться, як вони люблять одне одного!»

Щораз більше зростало зацікавлення цією вірою. Людей приваблював дух приязності, злагоди, справжньої гостинності, який був притаманний учням Ісуса.

Коли Ісус повернув їм дар мови, їх це майже засмутило.

Під час великого мовчання збагнули, як багато любови у християнській вірі.

«Дітоньки! Не любімо словами, ані язиком, лише – ділом і правдою» (1 Іван 3:18)

Із притчі “Мовчання” з книги “Квіти просто квітнуть”, автор Бруно Ферреро, видавництво “Свідчадо-2009”