Просто любити Бога за те, хто Він є

Одне з найважливіших відкриттів, яке я коли-небудь робив, це правда про те, що Бог найбільш прославлений у мені, коли я повністю задоволений Ним. Ця істина і є мотор, який приводить у дію моє служіння, це впливає на все, що я роблю.

Їм я чи п’ю, чи проповідую, чи даю поради, не має значення, що я роблю, моя мета – славити Господа Бога так, як я вмію (1 Кор. 10:31). Це означає, що моя мета зробити це так, щоб мої дії виявляли, як прославлення Бога задовольняє прагнення мого серця. Якщо через мою проповідь люди думатимуть, що Бог не виправдовує мої власні потреби, це буде чистої води брехня. Якби Христос не був радістю мого серця, то чи повірили б люди в провіщення Його слів? «Я — хліб життя. Хто до Мене приходить, — не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, — ніколи не прагнутиме» (Ів. 6:35).

Слава хліба в тому, що він насичує. Слава живої води в тому, що вона втамовує спрагу. Ми не шануємо освіжаючу, самооновлювальну, чисту гірську воду, яку тягнемо відрами вгору стежкою, щоб задовольнити наші потреби. Ми шануємо джерело, відчуваючи спрагу, падаємо на коліна і п’ємо з радістю. Вгамувавши спрагу, у нас виривається задоволений вигук: “Ах!” (і це прославлення!); і ми продовжуємо нашу подорож, набравшись нових сил (це служіння). Гірське джерело прославляється найбільше, коли ми втамовуємо нашу спрагу.

На жаль багатьох із нас вчили, що обов’язком, а не радістю, є шлях до прославлення Бога. Але нас, можливо, не вчили, що радість у Бозі і є наш обов’язок. Задоволення в Бозі це не додатковий обов’язок у завданнях християнина, а основна вимога. “Хай Господь буде розкіш твоя” (Пс. 36:4) — це не прохання, а наказ, а також: “Служіть Господеві із радістю” (Пс. 99:2) і “Радійте в Господі завсіди” (Флп. 4:4).

Мета мого служіння пояснити іншим, що “ліпша бо милість Твоя над життя” (Пс. 62:4). І якщо це краще, ніж життя, отже, це набагато краще, ніж те, що може життя запропонувати в цьому світі. Це означає, що не все те, що задовольняє нас, даровано Богом. Винятком є прославлення Бога, Його любов, Його сила, Його розум, святість, справедливість, доброта та істина.

Ось чому псалмоспівець Асаф закричав: “Кого я маю в небі? І немає нічого на землі, що я бажаю, крім Тебе. Плоть моя і серце може не спрацювати, але Бог твердиня серця мого, і частина моя навіки” (Пс. 73:25,26). Нічого на землі, що існує, і жодне з Божих створінь не могло задовольнити серце Асафа, крім Бога. “Ти мій Господь, я не маю нікого крім Тебе” (Пс. 16:22) — ось що Давид мав на увазі, звертаючись до Бога.

Давид і Асаф повчають нас, що Богом дароване здоров’я, багатство і процвітання не дають задоволення. Тільки Бог може дарувати нам це відчуття задоволеності. Було б зарозумілістю не дякувати Богові за його дари (“не забувай за всі добродійства Його!”, Пс. 102:2); але водночас це буде ідолопоклонством, бо ми любитимемо не Його Самого, а все те, що Він нам дарує. Коли Давид сказав Богові: “радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці  Твоїй!” (Пс. 16:11), він мав на увазі, що близькість до Самого Бога – це єдине задовільне відчуття у Всесвіті, яке людина може відчути за своє життя.

Не задля Божих дарів Давид прагне до Нього. “Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя” (Пс. 41:2). Давид жадає тільки одного: випробувати силу одкровення і прославлення Бога: “Боже — Ти Бог мій, я шукаю від рання  Тебе, душа моя прагне до Тебе, тужить тіло моє за Тобою в країні пустельній і вимученій без води… Я так приглядався до Тебе в святині, щоб бачити силу Твою й Твою славу” (Пс. 62:2,3). Тільки Бог може задовольнити таке серце, як у Давида. Давид був людиною за серцем Бога, ось такими ми були створені і такими ж повинні були залишатися.

Бути задоволеним у Ньому, це і є суть того, що означає любити Бога. Любити Бога включає в себе покірність усім Його вимогам, включно з вірою в Його слово, вдячністю за Його дари. Любити Бога ─ це прийняти все, що з ним пов’язано з радістю, це і є та радість у Бозі, яка прославляє Його повною мірою.

Ми все це розуміємо інтуїтивно, як із Біблії. Чи відчуваємо ми себе добре від того, що хтось нам служить від безвиході чи зі співучасті? Наприклад, моїй дружині більше подобається, коли я їй кажу: “Для мене велике щастя проводити час із тобою”. Моє щастя знаходить відгук у її радості. І така сама ситуація з Богом. Він прославляється в нас, коли ми задоволені ним.

Ніхто з нас не прийшов до істинного задоволення в Бозі. Я часто сумую з приводу нарікання мого серця від втрати світських комфортів. Але я переконався, що Бог добрий. З Божою благодаттю я зараз знаю джерело вічної радості. Мені подобається проводити мої дні, заманюючи людей у тенета радості, поки вони не зізнаються, що: “Одного прошу я від Господа, буду жадати того, — щоб я міг пробувати в Господньому домі по всі дні свого життя, щоб я міг оглядати Господню приємність і в храмі Його пробувати!” (Пс. 26:4).

Цитати з Біблії взяті з перекладу УБТ

Оригінал © Desiring God Foundation