Ісус виконує місію Ягве
За свідченням численних новозавітних уривків, Ісус є єдиносущним Ягве, Господу Бога Ізраїлю, і при цьому виконує функції, які в Старому Завіті вважалися виключною і унікальною привілеєю Ягве. До них належать, зокрема, роль Бога-Творця та володаря всесвіту, Правителя історії, Судді всіх народів і Спасителя всіх, хто на Нього сподівається. В усіх цих аспектах особистості та діяльності Бога новозавітні християни бачили Ісуса, говорили про Нього тими ж виразами і поклонялися Йому відповідно.
Ну і що? Чому так важливо, що монотеїзм старозавітного Ізраїлю отримує продовження та набуває нових, христоцентричних рис? Якщо, як проникливо зауважив Яків, монотеїзм сам по собі («Ти віруєш, що Бог один») нічим не кращий за віру трясучихся від страху бісів (Як. 2:19), що змінюється, коли ми додаємо до нього ім’я Ісуса? Уявімо, що в Новому Завіті сказано лише: «Ісус — Бог». Як оцінить Яків просте інтелектуальне погодження з таким твердженням? «Ти віруєш, що Ісус є Бог? Добре робиш; і біси вірують, і тремтять»? Якщо старозавітний монотеїзм і новозавітне визнання божественності природи Христа залишиться лише одним із аспектів віри, і, можливо, буде цікавою для релігійних істориків, але вона буде такою ж мертвою, як і віра без вчинків.
У зв’язку з цим варто повернутися до місіологічного напрямку нашого дослідження, чим я й займався раніше в цій главі. Яка ж місія цього Бога, якому Старий Заповіт приписує трансцендентну унікальність? І що пов’язує новозавітне сповідування Ісуса не лише з особистістю та функціями Бога Ізраїлевого, але й з його місією?
Бог бажав явити Себе в Ісусі
Для відповіді на ці питання повернемося до загальної теми третьої глави — до пристрасного бажання Яхве дарувати пізнання Себе всім народам землі. Звісно, є й інші способи описання місії Бога в його старозавітному викладі; головні з них будуть обговорюватися далі в цій книзі. Але цей аспект для нас вже очевидний. Як у спасительній Божій благодаті, так і в Його праведному суді ізраїльтяни побачили живого істинного Бога. Так само, в кінцевому підсумку, всі народи пізнають Його або в покаянні, спасінні та поклонінні, або в відкритому непослуху, гріху та загибелі. «Бо земля наповниться пізнанням слави Господа, як води наповнюють море» (Авв. 2:14). Така Божа воля і задум, а отже, і Його місія.
В Новому Заповіті бажання Бога явити Себе світу зосереджується на Ісусі. В Ісусі всі народи пізнають живого Бога. Іншими словами, Ісус виконує місію Бога Ізраїля. Або навпаки: Бог Ізраїля, чия місія полягала в відкритті Себе в Ізраїлі, тепер являє Себе світу в Месії, що втілив у собі Ізраїль і здійснив місію Бога для всіх народів. Детальне новозавітне описання участі Ісуса в особистості та функціях Яхве набуває особливої значущості в цьому місіологічному контексті. Адже саме пізнавши Ісуса — Творця, Правителя, Суддю і Спасителя — всі народи пізнають Яхве. Ісус не просто посланець, якому доручено передати нам набір знань про Бога. Він сам є змістом цього послання. Усюди, де проповідується ім’я Ісуса, розливається сяйво Божої слави.
«для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоби [для них] не засяяло світло Євангелії слави Христа, а Він – образ Бога. Ми не проповідуємо себе, але Господа Ісуса Христа; ми ж – ваші раби через Ісуса. Бог, Який сказав: Нехай із темряви засяє світло! – освітив наші серця, щоби просвітити пізнання Божої слави в особі Ісуса Христа.» (2 Кор. 4:4-6, CUV).
Євангеліє дарує пізнання Бога всім народам
Павло вважав себе Божим апостолом народів, якому довірено нести благу вістку пізнання живого Бога тим, хто Його не знає. При цьому він чітко усвідомлював, що його особиста місія — лише частина великої місії Бога, тобто Його бажання бути пізнаним. Павло не обирав служіння народам від імені Бога Ізраїля. Бог сам обрав Павла і доручив йому цю місію. Ось як Лука описує розуміння самим Павлом отриманого ним завдання в Дамаску:
“Він же сказав: Бог наших батьків призначив тебе, щоб ти пізнав Його волю і побачив Праведного та почув голос з Його уст, бо ти будеш Йому свідком перед усіма людьми про те, що побачив і почув.” (Дії 22:14-15, CUV).
(До язичників)«Я тебе посилаю, – відкрити їм очі, щоб вони навернулися від темряви до світла та від влади сатани до Бога, щоб одержали вони прощення гріхів і спадок між освяченими вірою в Мене.» (Дії 26:17-18, CUV)
З того моменту Павло зрозумів, що євангеліє має особливу силу, яка тягне його за собою, як величезний потік, що розливається по всьому всесвіту. Сам Павло був лише Його служителем.
«…яким я став служителем за домобудівництвом Божим, дорученим мені для вас, щоб виконати слово Боже, яким благоволив Бог показати, яке багатство слави в цій таємниці для язичників, що є Христос у вас, надія слави» (Кол. 1:25-27, CUV).
Так велике бажання Бога бути пізнаним і з такою непереможною силою поширювалося євангеліє, що Павло використовує географічну гіперболу, передбачаючи його вселенське проповідування.
«ви почули та пізнали Божу благодать в істині, приносить плоди та зростає – як по всьому світі, так і у вас.» (Кол. 1:6, CUV).
«якщо лише перебуваєте у вірі, тверді й непохитні, утверджені в надії Радісної Звістки, яку ви почули і яка була проповідувана між усім творінням» (Кол. 1:23, CUV).
Про це Бокем пише:
Гіперболи у Павла — це не просто риторичні прийоми. Вони втілюють у собі рішучий рух євангелії назустріч її вселенській меті та гостре відчуття Павлом свого особистого покликання, нерозривно пов’язаного з цим рухом.
Пізніше Павло розмірковував над духовним служінням, до якого був покликаний, щоб нести народам пізнання Бога. В Ізраїлі це служіння було довірено священникам (Ос. 4 :1-6; Мал. 2:7; 2 Пар. 15:3). За аналогією, Павло вважав благовіствування священницьким служінням народам, додаючи при цьому, що свідомо спрямовує свої зусилля туди, де живуть люди, «не мали відомості про Нього» (Рим. 15:16-22; зверніть увагу на цитату з Іс. 52:15, де йдеться про служіння Раба Господнього серед народів).В іншому посланні він знову підкреслює зв’язок між своїм служінням і палким бажанням Бога відкритись своєму народові та спасти його:
«нашому Спасителеві, Богові, Який бажає, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини… для цього я був поставлений проповідником і апостолом, – істину кажу [в Христі], не ввожу в оману, – учителем язичників у вірі та істині.» (1 Тим. 2:3-4, 7, CUV).
У розмірковуваннях апостола про бажання Бога спасти світ і про свою роль у здійсненні цього задуму ми чуємо ще один відголосок Шеми: «Адже один є Бог і один Посередник між Богом та людьми – Людина Ісус Христос, Який дав Себе як викуп за всіх, – свідчення свого часу» (1 Тим. 2:5- 6, CUV).Отже, Бог, якого проповідує Павло, — єдиний живий і істинний Бог.Ізраїлю, але тепер спасенне пізнання його дароване нам у неповторній людяності та самопожертві Ісуса-Месії.
Таким чином, біблійний монотеїзм та місія Бога переплітаються воєдино в особистості Ісуса і в апостольському проповідуванні.
Іван з самого початку свого Євангелія неодноразово говорить про вселенське відкриття, яке втілилось в особистості та служінні Ісуса. Особливо звертає на себе увагу відоме моління Ісуса в Ів.17. «Бога ніхто ніколи не бачив, та Єдинородний Бог, Який у лоні Отця, – Він явив Його.» (Ів 1:18). Бог відкриває Себе нам у втіленому Богові-Сині. Тому знати Ісуса — значить пізнати Отця (Ів. 8:19; 10:38; 12:45; 14:6-11), а пізнання їх обох обіцяє вічне життя (Ів. 17:3). Але пізнання Бога в Ісусі не обмежується тими, хто бачив Його в тілі. Навпаки, це благословення було даровано їм, щоб вони явили його світу, «аби світ пізнав, що Ти Мене послав і полюбив їх, як і Мене полюбив.» (Ів. 17:23). Як істинний священник, Ісус ділиться пізнанням Бога спочатку зі своїми учнями, а через них — зі всім світом.
«Та благаю не лише за них, а й за тих, хто повірить у Мене через їхнє слово, щоб усі були одне, – так, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, – щоб і вони в Нас були; аби світ повірив, що Ти Мене послав. Отче Праведний! Світ Тебе не пізнав, але Я Тебе пізнав. І вони пізнали, що Ти Мене послав. І Я виявив їм Твоє Ім’я, і виявлятиму, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, була в них, і Я – в них.» (Ів. 17:20-21,25-26).
Місія Бога, Його палке прагнення явити Себе світу, займає думки Сина навіть під час молитви Отцю. Місія ж усіх Його учнів, побіжно згадана в молитві Ісуса перед розп’яттям (Ів. 17:18), стає очевидною в дорученні, яке Він дає їм після Свого воскресіння: «Як послав Мене Отець, – і Я посилаю вас!» (Ів. 20:21).
Один із найбільш яскравих моментів, що завершує Євангеліє Івана — це сповідування Фоми: «Господь мій і Бог мій!» (Ів. 20:28), коли Фома звертається до Ісуса словами, які він наважився б сказати лише в поклонінні Яхве. Одне це вже могло б стати основою для заключного коментаря Івана про місіонерський задум свого Євангелія. «А це було написане, щоб ви повірили, що Ісус є Христос, Син Божий, і щоб вірячи, життя мали ви в Його Ім’я.» (Ів. 20:31).
Отже, уста апостола і перо євангелиста переконливо свідчать про нерозривний зв’язок між біблійним монотеїзмом і місіонерством.
Наступна: Монотеїзм та місія Біблії
Джерело: “Миссия Бога” Крістофер Райт (Черкассы: Коллоквиум, 2015)
Канал Бог та поклоніння Йому: особисте, сімейне, та спільне
Залишити відповідь