Монотеїзм та місія Біблії

Єдиний живий Бог бажає явити Себе всьому творінню. Світ повинен знати свого Творця. Народи повинні знати свого Володаря, Суддю і Спасителя. Це одна з побічних сюжетних ліній оповідання про вихід у однойменній книзі, однак пізніші спогади про цю дивовижну подію виокремлюють пізнання великого імені Яхве всіма народами як головна мета виходу основною метою виходу є встановлення парадигматичного зв’язку між особистістю Яхве як Бога конкретного народу — Ізраїлю, і Його вселенським задумом явити Себе всім народам землі. Всі великі вчинки Яхве в подальшому також мають цю мету: перехід через Йордан (Іс. 4:24), перемога Давида над Голіафом (1 Сам. 17:46), завіт Бога з Давидом (2 Сам. 7:26), відповідь Бога на молитву в Соломоновому храмі (1 Цар. 8:41-43, 60), порятунок Єрусалиму від ассирійців (2 Цар. 19:19; Іс. 37:20), повернення Ізраїлю з полону (Іс. 45:6; Єр. 33:9; Єз. 36:23). Уся історія Ізраїлю є серією живих ілюстрацій до пізнання Бога. Ось чому це передається від покоління до покоління.

“Усі краї землі згадають і навернуться до Господа , – всі племена народів поклоняться перед Тобою. Нащадки служитимуть Йому і розповідатимуть про Господа наступним поколінням. Вони прийдуть і звіщатимуть про Його справедливість людям, які мають народитися, бо так запланував Господь.” (Пс. 22:28, 31-32, CUV).

Річард Бокем вважає це однією з головних місіонерських течій у біблійному одкровенні: «Його мета — розповісти народам про Яхве, єдиного істинного Бога».Відповідаючи на можливі сучасні заперечення проти такого сприйняття Бога, Бокем продовжує:

Нас може відштовхувати образ Бога, що прагне і шукає Своєї слави, адже якщо б це стосувалося людини, ми б назвали його марнославним і честолюбним. Але це якраз одна з тих аналогій з людиною, які якнайкраще підходять Богові і нікому іншому. Пізнання свого Творця-Бога необхідне для людини. Виявлення народам божественної сутності Яхве не має ані краплі марнославства, тільки одкровення істини.

Ці слова підводять нас до першого з трьох місіологічних висновків щодо обговорюваних питань:

Благо всього творіння визначається нашим пізнанням Бога. Хочу ще раз повторити слова Бокема: «Пізнання свого Творця-Бога необхідне для людини». Можна додати: для блага всього творіння необхідно, щоб воно знало і славило Бога як свого Творця. Людський гріх заважає …є основною метою виконання свого головного призначення, і це одна з причин, чому все творіння нетерпляче чекає на викуплення людства (Рим. 8:19-21). Але поки обмежимося людським фактором: важко переоцінити той факт, що пізнання Бога в усій повноті Його божественної сутності — найвище благо для кожної істоти, створеної за Божим образом і подобою. Відмова від цього благословення або спроба утримати інших від його здобуття є основою всіх інших гріхів, стверджує Павло в Рим. 1:18-32. Навпаки, пізнання Бога в любові та послуху — джерело всякого добра та благополуччя (Втор. 4:39-40). Саме життя, в усій її вічній повноті, є пізнанням Бога і любов’ю до Нього (Втор. 30:19-20; Ів. 17:3). Ми створені для цього, і нічого іншого не проявляє Божої слави.  «Головне призначення людини, — дивовижно і в повному відповідності з Писанням проголошує Вестмінстерське сповідання, — прославляти Бога і вічно насолоджуватися спілкуванням з Ним». Ці слова коротко передають головне завдання і благословення істинного пізнання Бога, а отже, і істинної суті людини. А оскільки мета місіонерського служіння — розповісти людям про Бога, воно несе благословення всім народам, бо «Господь благ». Місіонерство — це зовсім не спроба нав’язати нове релігійне рабство і так уже важко обтяженому людству. Воно дає нам можливість поділитися з ближніми даруючим свободу пізнанням єдиного істинного Бога, а «в цьому пізнанні — наше вічне життя».

Благо всього творіння визначається пізнанням біблійного Бога людством. Це благословення приходить тільки з пізнанням живого Бога біблійного монотеїзму. Останній є необхідною умовою успіху біблійної місії, яка несе людям біблійне одкровення живого Бога в усій повноті Його особистості, характеру, діяльності та спасительного задуму. Ми говоримо про своєрідну біблійну біографію Бога. Особистісна та етична природа біблійного монотеїзму не залишає сумнівів. Ми вже переконалися, що проста віра в єдиного Бога — абстрактний монотеїзм — не є великим досягненням. Нею зовсім не обмежувався досвід Богопізнання в подіях виходу та на Синаї. Ізраїлю належало не займатися небесною арифметикою, а пізнати особистість і характер того, хто один має право називатися Богом-Яхве (Втор. 4:32-40). Вони пізнали Його як Бога справедливості, милосердя, святості, істини, чистоти, любові, вірності та всевладдя. Ці Його якості стали темою їхніх оповідей, основою законодавства, камертоном для їхнього поклоніння, лейтмотивом їхніх пророцтв і джерелом мудрості. І цей Бог обіцяв явити Себе народам у самій монотеїстичній проповіді Старого Завіту в образі Раба Господнього, чия відданість ідеям справедливості, милосердя, свободи та просвітництва обернеться для нього стражданнями і смертю за чужий гріх (Іс. 42-53). Все це здійснилося, коли трансцендентна унікальність Бога одяглася в плоть і оселилася серед нас у людяності Ісуса, повної благодаті та істини. Єдиний вид монотеїзму, «корисний» для людства — пізнання цього Бога. Ось чому Бог хоче, щоб ми знали Його істинну божественну сутність.

У бажанні Бога явити Себе народам — джерело нашої місії: розповісти їм про Нього. Наполегливе бажання Бога бути пізнаним передує і наповнює змістом всі зусилля Божого народу, чия задача — розповісти про Нього світу. Наша місія витікає з місії самого Бога. В Старому Завіті чітко сказано, що за задумом Бога пізнання Його, живого Бога, повинно досягти всіх народів, які, відповідно до свідчень Старого Завіту, з нетерпінням чекають цього моменту. У Новому Завіті ми знаходимо докладний опис самого процесу — апостольського благовістя про Месію Ісуса, який послав своїх учнів проповідувати народам. Тому Павло називав себе «наставником язичників в істинній вірі» (1 Тим. 2:7; 2 Тим. 1:11, переклад мій). «Мета служіння язичникам у Новому Завіті — визнання ними істинного Бога та поклоніння йому (1 Фес. 1:9; Дії 17:23-29; Одкр. 14:7; 15:4), і тільки потім їхнє власне спасіння».

Отже, всі наші місіонерські зусилля, спрямовані на розповідання світу про Бога, повинні здійснюватися в контексті Його власного бажання бути пізнаним. Ми прагнемо до того, чого хоче сам Бог. Ця думка вселяє в нас одночасно впевненість і смирення. Вона смиряє, нагадуючи, що всі наші спроби були б безплідними, якби Бог сам не захотів відкритися світу. Не в нашій владі почати здійснення цієї місії або вирішити, коли її можна вважати завершеною. Але зі смиренням приходить і впевненість. Адже ми знаємо, що за нашими слабкими зусиллями і далеко не завжди ефективним спілкуванням стоїть вища воля живого Бога, який з любов’ю відкриває Себе людям, пристрасно бажаючи дарувати прозріння сліпим і являючи Свою славу в скарбах благовістя, що перебувають у глиняних посудинах Його посланців (2 Кор. 4:1-7).

Біблійний монотеїзм передбачає постійні христологічні конфлікти

Одне з найпростіших апріорних положень еволюційної теорії релігійного розвитку людства полягає в наступному: незалежно від того, яким би довгим не був шлях тієї чи іншої культури до висот монотеїзму, сам монотеїзм має таку очевидну силу переконання, що жоден народ не захоче повернутися до багатобожжя. Монотеїзм схожий на гірське плато, з якого не захоче спуститися жодна мисляча людина чи культура. Еволюційний процес передбачуваного релігійного дорослішання завжди вважався незворотнім.

Однак, згідно з аргументованим твердженням Бокема, пояснення набагато більш безладного стану релігійної історії Ізраїлю, представленої на сторінках канонічних Писань, полягає в тому, що біблійний монотеїзм аж ніяк не був тією беззаперечною аксіомою, яку, пізнавши раз, неможливо більше заперечити. За свідченням Старого Завіту, його можна скоріше порівняти з полем бою, де ніколи не вщухають конфлікти.

Перейшовши від Старого Завіту до Нового, ми одразу помічаємо, що та ж боротьба супроводжує явлення Ісуса Христа. Христоцентричний монотеїзм викликає не менше сумнівів і розбіжностей, ніж виключне положення Ягве в Ізраїлі. Для світу не стало очевидним, що Ісус — єдиний істинний Господь, Бог і Спаситель. Так само й оточуючі Ізраїль народи не поспішали визнати Ягве єдиним істинним Богом неба і землі, Творцем всесвіту і Правителем всіх народів, які населяють його. Але саме про це мав свідчити Ізраїль, естафету якого тепер прийняла християнська місія.

Таке одне з пояснень місіонерського характеру біблійного монотеїзму: це істина, про яку ми повинні безперервно свідчити світу. Це впевненість, яка постійно ставить перед нами апологетичне завдання — правильно формулювати і аргументувати наше сповідування віри в живого біблійного Бога обох Завітів. За свідченням Нового Завіту, з найперших днів християни мусили боротися з запереченням панування Христа поза церквою та з непорозумінням різних аспектів особистості і діянь Христа в самій церкві. Сьогодні, як і завжди, назвати Ісуса з Назарету єдиним істинним Богом, Господом і Спасителем — значить потрапити в безкінечний місіонерський конфлікт.

Але що саме означає унікальність Ісуса Христа? Деякі вважають цей термін занадто загальним, що дозволяє невірне тлумачення і навіть навмисне спотворення його сенсу. Звісно ж, Ісус «унікальний», з радістю погодяться прихильники релігійного плюралізму. Кожна релігія і її лідер по-своєму унікальні. Всі вони пропонують своє неповторне світосприйняття і унікальну можливість «спасительного контакту». З Вищою божественною реальністю» (вживаючи термінологію плюралістів). Але в цьому сенсі Ісус унікальний лише як один із представників свого «виду» — релігійних лідерів або «посередників у викупительному контакті з божеством». Він не більше, ніж один (унікальний у значенні «відмінний від інших») із численних способів з’ясувати для себе, хто ж такий Бог. Тому роздуми про унікальність Ісуса можуть стати «троянським конем плюралізму». Користуючись цим терміном, можна спровокувати несподівані та небажані богословські ідеї в умах тих, хто з радістю їх сприйме, але лише в описаному вище релятивістському контексті.

Тим більшу значущість набувають зроблені нами в останніх двох главах спроби точного визначення біблійного монотеїзму. Ми особливо вдячні Бокему за його пояснення щодо унікальності Ягве. В Старому Завіті Ягве, очевидно, не постає перед нами як унікальний представник численних богів. У своїй, за словами Бокема, «трансцендентній унікальності», Ягве стоїть sui generis, не знаючи собі рівних — єдиний істинний Бог, Творець всесвіту, Правитель, Суддя і Спаситель народів. Новий Завіт проголошує те саме щодо Ісуса з Назарету, говорячи про нього в контексті тієї ж виняткової трансцендентності на основі старозавітних свідчень.

Отже, розмірковуючи про унікальність Христа з місіологічної точки зору, ми не порівнюємо його з засновниками інших великих релігій. Мова не йде про те, щоб вишикувати їх у ряд і по завершенні порівняльного аналізу дійти висновку, що Ісус з тих чи інших причин виявився кращим за інших, або, щоб уникнути суперництва, що «Ісус мені підходить краще за інших». Наше дослідження ведеться у вертикальному напрямку, простежуючи біблійні корені особистості, місії та діянь Ісуса в унікальності Ягве, Святого Ізраїлевого. Христоцентричний біблійний монотеїзм має глибоко місіонерський характер, оскільки він з рівною впевненістю (обидва твердження, врешті-решт, зводяться до одного) заявляє, що Ягве — Бог на небесах і на землі, і немає іншого, крім нього; а Ісус — Господь, і немає іншого імені під небом, яким належало б спастися людині.

Попередня: Ісус виконує місію Яхве 

Джерело: “Миссия Бога” Крістофер Райт (Черкассы: Коллоквиум, 2015)

Ісус виконує місію Ягве

Ісус Спаситель